Політологія. Соціологія. Право

Подписка на Лента Політологія. Соціологія. Право
Наукове видання «Вісник Національного технічного університету України “ПОЛІТОЛОГІЯ СОЦІОЛОГІЯ ПРАВО”» засновано 23 жовтня 2008 року. Засновник - Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”. Свідоцтво про державну реєстрацію № 14568-3539 Р. “Вісник” є вітчизняним науковим збірником, що видається в обсязі до 10 ум.друк.арк., з періодичністю 4 рази на рік. Мови видання – українська, російська, англійська. Тираж – 100 екземплярів.
Обновлено: 5 дней 9 часов назад

Відповідність цілей молодіжної стратегії єс на 2019–2027 роки глобальним цілям сталого розвитку (цср) на 2015–2030 роки в контексті сфер соціального впливу на суспільство і молодь

вт, 06/08/2021 - 00:00

У статті розглядаються процеси ефективної модернізації суспільства та розвитку молодіжної політики в контексті збільшення сталості в межах досягнення 11 молодіжних цілей ЄС (МЦЄС) Молодіжної стратегії ЄС на 2019–2027 роки та 17 Цілей сталого розвитку (ЦСР) ООН. Зіставлення відбувається в контексті взаємодії молоді і суспільства на теренах Європи для задоволення потреб та вирішення проблем молоді, подолання соціально-економічної та демократичної ізоляції. Молодіжна стратегія ЄС на 2019–2027 роки спрямована на поліпшення співробітництва між політичними сферами, зокрема через молодіжного координатора ЄС; надання молоді права голосу у формуванні політики ЄС; контроль витрат ЄС на молодь; початок нового й більш інклюзивного молодіжного діалогу в ЄС; сприяння мобільності волонтерства та єдності; здійснення програми для молоді з метою поширення визнання неформального навчання; зміцнення зв’язку між молодіжною політикою ЄС і відповідними програмами ЄС. Проведено аналіз відповідності цілей сталого розвитку та молодіжних цілей ЄС. Цілі об’єднані за такими соціальними сферами впливу на суспільство і молодь. На мікрорівні виділено такі чотири сфери, як: здоров’я, гідна праця, якісна освіта, захист прав та гендерна рівність. На мезорівні виділено такі сфери: «Стале партнерство, підтримка та участь молоді» та «Мир та справедливість». На макрорівні можна виділити дві сфери: «Збереження екосистем» та «Інновації, інфраструктура». Досягаючи цілей у цих сферах, молодь впливає на збереження світу, створює собі майбутнє і також відчуває себе частиною сталої, якісної екосистеми. Інновації, якісна інфраструктура, задоволення потреб у здоров’ї, освіті, якісній праці та захисті прав надає молоді впевненості та надихає її на нові звершення.

Об’єднані територіальні громади як нові локальні спільноти в Україні: механізми формування соціальної згуртованості

вт, 06/08/2021 - 00:00

Стаття присвячена системному аналізу особливостей формування та функціонування об’єднаних територіальних громад в Україні як нових локальних соціальних спільнот. Аналізуючи законодавчу процедуру об’єднання, автор виокремлює сутнісні особливості, що відрізняють об’єднані територіальні громади від інших поселенських спільнот. У межах цієї розвідки новостворені громади постають як феномен «другого порядку», що є соціально-правовим конструктом, який формується в консенсуальний спосіб та на добровільних реціпроктних засадах. На прикладі аналізу даних якісного соціологічного дослідження продемонстровано значущість функціонування механізмів реціпроктності на рівні орієнтацій та практик усіх соціальних суб’єктів, залучених до процедури об’єднання територіальних громад. Проілюстровано, що «збої» механізмів реціпроктності сприяють зміні сценаріїв об’єднання, зумовлюють відтермінування цього процесу та виникнення конфліктних ситуацій. У роботі обґрунтовано, що законодавча процедура об’єднання територіальних громад активізує формування соціального капіталу та встановлення нового громадівського соціального порядку. Особливий, відмінний соціальний статус об’єднаних територіальних громад у порівнянні з іншими поселенськими спільнотами пояснюється появою феномену соціальної згуртованості, механізми активізації якого містить законодавчий порядок об’єднання територіальних громад. Підсумовано, що важливим теоретичним підґрунтям соціологічної концептуалізації ОТГ є концепція реціпроктності, що пояснює механізм успішного об’єднання, чому сприяють установки і практики взаємності усіх залучених соціальних суб’єктів. На думку автора, перспективним вбачається соціологічний синтез просторового та діяльнісного підходів до аналізу соціальних спільнот у рамках соціологічної концептуалізації об’єднаних територіальних громад. Синтез цих підходів підкреслює як значущість просторового контексту появи та відтворення взаємодій, так і їхню сутнісну функціональність у формуванні та відтворенні громадівського соціального порядку.

Мережева комунікація: ризики та перспективи (на основі соціологічних опитувань громадської думки в країнах євросоюзу)

вт, 06/08/2021 - 00:00

У статті проаналізовано основні підходи щодо перспектив розвитку практик мережевої комунікації через Інтернет. Визначено вплив розвитку цифрових технологій соціальної комунікації на процеси соціально-економічного розвитку, розширення політичної участі, розподіл влади та політичну мобілізацію. Водночас особливу увагу приділено викликам і ризикам, які несуть Інтернет-технології для особистих прав та свобод людини. Зокрема, акцент зроблено на сприйнятті самими Інтернет-користувачами загроз, з якими вони стикаються у всесвітній комп’ютерній мережі, на їхніх поведінкових реакціях на кіберзлочини, в тому числі дотримання більш безпечних моделей поведінки у віртуальному просторі. Виявлено, що з часом зростає рівень компетентності користувачів цифрових послуг, їхня обізнаність у царині кібербезпеки. Спостерігається також збільшення, іноді помітне, частки Інтернет-аудиторії, охопленої різноманітними видами послуг, які все більше переміщуються онлайн. Зроблено висновок про те, що, попри зростання масштабів небезпеки і занепокоєння самих користувачів, фактичний рівень кібервіктимізації серед мешканців країн Євросоюзу залишається більш-менш стабільним. Подібна позитивна тенденція пояснюється як ефективністю заходів із попередження та боротьби із кіберзлочинністю, що впроваджуються державними та корпоративними інститутами, так і проактивною та свідомою позицією самих користувачів. Інтернет-юзери, усвідомлюючи всю глибину та масштаби ризиків, докладають різноманітних зусиль для гарантування безпеки в мережі (періодично змінюють паролі для виходу у різні онлайн-служби, звертаються по допомогу до відповідних організацій – як державних, так і приватних).

Аборти в підросійській Україні в ХІХ – на початку ХХ ст.: модернізація VS традиційна культура

вт, 06/08/2021 - 00:00

У статті розглянуто ставлення суспільства підросійської України ХІХ – початку ХХ ст. до абортів крізь призму протистояння цінностей традиційної культури з її засудженням аборту як гріха дітовбивства та нових урбанізаційних віянь, що виправдовували штучний викидень. Продемонстровано зростання кількості зроблених абортів як засобів штучного переривання вагітності наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., що стало закономірним наслідком деформації інституту сім’ї на тлі модернізаційних процесів. Проаналізовано причини, що штовхали жінок вдаватися до аборту: якщо серед сільських дівчат основною причиною був страх бути покараною громадою за дошлюбні статеві стосунки або подружню зраду, стати ізгоєм (покриткою) тощо, то серед міських мешканок домінував саме матеріальний чинник (неможливість прогодувати велику кількість дітей). Паралельно із цим визначено, чому аборти мали низьку популярність серед селянок (сильні позиції християнського вчення про дітовбивство, висока ймовірність смерті під час операції, домінування культу жінки-матері). Наведено способи переривання вагітності (механічні і хімічні). Показано кримінальну відповідальність жінок та акушерок за штучний викидень. Автор наводить значний статистичний матеріал щодо кількості засуджених за кримінальний аборт не лише у Російській імперії, а й у світі, а також наводить приклади боротьби громадськості за декриміналізацію аборту. Законодавство Російської імперії початку ХХ ст. демонструє значно лояльніше ставлення до жінок, що вдалися до штучного переривання вагітності, враховуючи нові реалії та виклики часу. Та й імовірність покарання за аборти була невисокою, адже, з одного боку, більшість викиднів робилися за бажання самої жінки добровільно, а тому справи зрідка направлялися до суду, хіба що в разі смерті жінки під час операції, а з іншого – присяжні засідателі часто виправдовували абортованих жінок та акушерок.

Соціум у реаліях пандемії: виклики та сценарії подальшого розвитку країн у посткарантинний період

вт, 06/08/2021 - 00:00

У статті представлено аналіз безпрецедентної гуманітарної кризи, що виникла внаслідок COVID-19 та зачепила такі важливі для суспільства галузі, як охорона здоров’я, економіка та трудові відносини. Мета статті полягала в тому, щоб проаналізувати виклики, що постали перед світовою спільнотою через COVID-19, охарактеризувати сценарії подальшого розвитку соціуму в посткарантинний період та назвати шляхи мінімізації викликів. Автор не ставила завданням окреслити реальну програму дій та змін. Ці питання є предметом постійного обговорення. Держави мають переосмислити соціальний договір, поставити питання екологічної стійкості, справедливості та гуманітарної солідарності в основу програми реконструкції й оновлення в посткарантинний період. Показано, що гуманітарна криза ускладнилася нестійкістю економічної ситуації, зростанням нерівності та нестабільності як усередині країн, так і на міжнародному рівні, що загрожує зростанням соціальних протестів та демонтажем звичних укладів. Продемонстровано, що політичні курси, які були спрямовані на денаціоналізацію економіки, підтримку крупного капіталу, скорочення бюджетних витрат на соціальні програми, утвердження панування транснаціональних корпорацій, не змогли забезпечити адекватну реакцію на виклики пандемії, оголили масштабні проблеми, які торкнулися як держав загалом так і окремо взятої людини. Проаналізовані проблеми, що виникли внаслідок COVID-19 та вплинули на міжнародних інститутів; були спричинені вразливістю та неготовністю до пандемії органів охорони здоров’я; призвели до зростання соціально-економічної нерівності як усередині країн, так і на міжнародному рівні; загострили питання продовольчої безпеки для країн, що розвиваються; ґендерні питання, питання трудових відносин тощо. Показано, що під сумнів були поставлені принципи неолібералізму, на які спиралися розвинуті країни Європи й Америки протягом останніх 70 років, що актуалізувало пошуки моделей, сценаріїв та шляхів подальшого розвитку як окремих держав, так і світової спільноти загалом. У статті наведені сценарії подальшого розвитку держав у посткарантинний період. Ці сценарії перебувають у діапазоні від збереження принципів неолібералізму до руйнації звичних моделей розвитку суспільства. Окрім того, у статті названі умови, що можуть допомогти країнам вийти на траєкторію оптимістичного сценарію.

Ресурсний підхід у дослідженні адаптації внутрішньо переселених осіб у приймаючих громадах України

вт, 06/08/2021 - 00:00

У статті розглядаються останні шість років в Україні, які насичені подіями, що призвели до масового переселення жителів Криму та Сходу до інших регіонів нашої країни. Кожен 29-й житель України змушений був залишити рідний дім і шукати безпечнішого місця. Однією з важливих проблем, що супроводжують внутрішньо переміщених осіб, є їхня адаптація у громадах, що приймають. Метою даної роботи було застосування ресурсного підходу в дослідженні цієї проблеми. Для досягнення мети застосовували методологію статистичного аналізу даних, отриманих Національною системою моніторингу ситуації із внутрішньо переміщеними особами. Для дослідження за основні ресурси, які можуть сприяти адаптації переселених осіб, вибрали чотири групи: особисті, матеріальні, соціальні та культурні. Розглянули, які із цих видів ресурсів мали мігранти до переїзду в нові місця проживання, які з ресурсів забезпечили громади, що приймають. Також дослідили, які з ресурсів могли вплинути на адаптацію внутрішньо переміщених осіб. Виявили, що такі особисті ресурси внутрішньо переселених осіб, як вік, стать, освіта, професія, відіграють важливу роль у процесі адаптації. Так, з’ясували, що найважче адаптуються на нових місцях проживання люди похилого віку або ж самотні люди, що не мають підтримки сім’ї та родичів. А такий культурний ресурс, як мова переселенців, може впливати на вибір регіону подальшого проживання, поряд із такими соціальними ресурсами, як, наприклад, освітні заклади, або ж із такими матеріальними ресурсами, як робочі місця. Для людей з інвалідністю та людей похилого віку важливими для їхньої адаптації є такі соціальні ресурси, як медичні заклади. Результати, отримані в роботі, мають наукову і практичну цінність для науковців галузей: соціології, психології, права. Крім того, застосований ресурсний підхід дозволяє правильно зробити акценти всім, хто намагається полегшити процес адаптації внутрішньо переміщеним особам: соціальним працівникам, юристам, політикам, громадським організаціям, волонтерам, запобігти ситуаціям, коли біженці з бойових точок так і не змогли адаптуватися в нових громадах і змушені, попри загрозу, повернутися у свої рідні оселі.

Кіберзлочин, комп’ютерний злочин чи кіберправопорушення? Аналіз особливостей застосування термінології

вт, 06/08/2021 - 00:00

Нині кіберзлочинність та комп’ютерний тероризм визначені як одні із загроз національній безпеці України в інформаційній сфері. Заходи з кібербезпеки включають досягнення та підтримку функцій безпеки в ресурсах установи чи користувачів, спрямованих на запобігання відповідних кіберзагроз. Кіберзлочинність як сукупність кримінальних правопорушень, вчинених у віртуальному просторі комп’ютерними системами або за допомогою комп’ютерних мереж та інших засобів доступу до кіберпростору, в межах комп’ютерних систем або мереж, а також проти комп’ютерних систем, комп’ютерних мереж та комп’ютерних даних, має сьогодні широке розповсюдження. У статті розглядаються такі терміни, як «комп’ютерна злочинність», «інформаційна злочинність», «злочинність у сфері комп’ютерної інформації», «злочини в галузі інформаційних технологій». Проаналізовано наукові праці вітчизняних та зарубіжних дослідників із питань протидії кіберзлочинності. Наведено зв’язок поняття «кібербезпека» з термінами «кіберзлочини», «комп’ютерна злочинність» та «кіберправопорушення»; визначено поняття «кіберправопорушення». У роботі розглянуті їхні основні особливості. Розглянуто різницю у трактуванні понять «кібербезпека» та «інформаційна безпека». Розглянуто поняття «комп’ютерна віктимність» та його складники. Із введенням інституту кримінальних проступків до національного кримінального законодавства терміни «кіберзлочинність» та «комп’ютерна злочинність» повинні втратити свою актуальність, про що свідчить зміна назви Розділу XVI Кримінального кодексу України на «Кримінальні правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку». Тому натомість рекомендуємо вживати термін «кіберправопорушення», який пропонуємо розуміти як «суспільно небезпечне винне діяння у кіберпросторі та/або з його використанням, відповідальність за яке передбачена законом України про кримінальну відповідальність та/або яке визнано кримінальним правопорушенням міжнародними договорами України, а кіберзлочинність – сукупність кіберправопорушень». Зрозуміло, що це потребуватиме і внесення відповідних термінологічних змін до Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» та інших нормативно-правових актів.

Часова визначеність матеріальних цивільних правовідносин: окремі проблемні питання

вт, 06/08/2021 - 00:00

Статтю присвячено дослідженню наукового питання про часові параметри визначеності охоронно-правового відношення, що виникає у разі порушення суб’єктивного цивільного права особи. Наведено авторське бачення часу існування права, у цьому контексті обґрунтовано принципову відмінність між поняттями «строк тривалості правовідношення» та «час здійснення суб’єктивного права». Обґрунтовано, що тривалість поведінки контрагентів не завжди дорівнює тривалості правовідношення, адже момент виникнення відношення не завжди збігається з моментом його реалізації. Разом із правовідношенням виникає не сама поведінка, а лише юридичний засіб забезпечення такої поведінки – суб’єктивне право та правовий обов’язок. Тож, з іншого боку, час для здійснення суб’єктивного права якраз збігається з періодом його існування. З огляду на те, що темпоральні чинники під час захисту права мають значну специфіку регулювання, проведене принципове відмежування охоронних і регулятивних матеріальних відносин. Річ у тім, що далеко не завжди буває легко встановити темпоральну межу, коли непорушене право переходить до порушеного стану. А це означає наявність певних проблем у зверненні до відповідного захисного інструментарію. Наведені приклади подібної підміни понять та критерії для їх усунення. Також у роботі наведено наукове визначення реальної сутності охоронного відношення, яке полягає у тому, що у разі порушення суб’єктивного матеріального права виникає інша, ніж раніше, взаємодія, яка має охоронно-правовий характер. Вона включає матеріальну вимогу правоволодільця до порушника і відповідний обов’язок останнього. Зазначається, що форми реалізації охоронної вимоги носія нового права можуть бути різними, кожній із них притаманні свої часові регулятори. Наприклад, судове домагання пред’являється упродовж обмеженого строку – позовної давності, тоді як для оперативних заходів чи інших позасудових вимог встановлені спеціальні строки або взагалі відсутнє часове обмеження. Тож наголошується на необхідності окремого темпорального опосередкування кожного із вказаних способів захисного реагування.

Проблеми правового регулювання порядку продовження строку досудового розслідування

вт, 06/08/2021 - 00:00

Статтю присвячено аналізу основних положень кримінального процесуального законодавства щодо порядку продовження строку досудового розслідування. Встановлено, що досудове розслідування повинно бути проведено в строки, встановлені ст. 219 КПК України, і необґрунтоване продовження строків досудового розслідування призводить до порушення прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Досліджено, що строк досудового розслідування злочину може бути продовжений прокурором – процесуальним керівником за клопотанням слідчого, яке прокурор зобов’язаний розглянути не пізніше трьох днів із дня його отримання, але в будь-якому разі до спливу строку досудового розслідування. Зазначено, що постанова прокурора про продовження строку досудового розслідування або про його відмову не підлягає оскарженню під час досудового розслідування. Звернено увагу на те, що в окремих випадках слідчі звертаються до прокурора із клопотанням про продовження строку досудового розслідування за декілька днів до спливу такого строку, наслідком чого може бути несвоєчасне продовження прокурором зазначеного строку. Тому з метою недопущення пропуску строку слідчим виноситься постанова про зупинення досудового розслідування з різних підстав, здебільшого у зв’язку з необхідністю виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва. Доведено, що здебільшого за наслідками розгляду прокурором клопотання слідчого виноситься постанова про продовження такого строку, при цьому серйозним недоліком вказаного порядку продовження строку є те, що прокурором виноситься постанова про продовження строку досудового розслідування, яке на момент винесення такої постанови вважається зупиненим. Аргументовано, що чинним кримінальним процесуальним законодавством України заборонено проводити будь-які слідчі дії після зупинення досудового розслідування. Сформовано пропозиції щодо удосконалення правового регулювання порядку продовження строку досудового розслідування.

Типи поведінки, що провокують ситуації конфлікту із законом

вт, 06/08/2021 - 00:00

У статті досліджено й уточнено різні підходи до класифікації типів поведінки, що провокують виникнення ситуацій конфлікту із законом. Проаналізовано проблемне коло щодо визначення термінології, особливостей, видів та типів поведінки, що провокують виникнення ситуацій конфлікту із законом, що представлено у наукових доробках педагогів, психологів, правознавців, кримінологів, соціологів. Розгляд різних класифікацій такої поведінки здійснено з урахуванням міждисциплінарного підходу. У дослідженні уточнено сутнісні характеристики категорії «неповнолітні, які перебувають у конфлікті із законом». У статті визначено, що таку категорію формують особи віком від 14 до 18 років, які скоїли правопорушення (злочини) і (або) перебувають на профілактичному обліку у відділі (секторі) ювенальної юстиції, або відбувають покарання за вироком суду (пов’язане з позбавленням волі чи ж альтернативне покарання). Визначено, що головною передумовою виникнення ситуацій конфлікту із законом є формування важковиховуваності. У статті проаналізовано різні класифікаційні підходи до розрізнення типів поведінки, що провокують виникнення ситуацій конфлікту із законом. В основі цих класифікацій лежать такі параметри, як: основи видів поведінки; соціально-психологічний аспект; несприйняття педагогічних впливів; характер особистісних деформацій; тип криміналізації особистості; ситуативність і повторювальність протиправних дій; ознаки формування кримінальної особистості; детермінація поведінки; структура особистості; спрямованість поведінки як афективні реакції; деструктивність мотивів поведінки. Доведено, що знання і володіння типологічними і видовими ознаками поведінки неповнолітніх, що провокує виникнення ситуацій конфлікту із законом, є важливим теоретико-методологічним підґрунтям організації ефективної соціально-правової допомоги і надання якісного комплексу соціальних послуг таким неповнолітнім.

Будівля суду чи палац правосуддя? (Погляд із позицій судового символізму)

вт, 06/08/2021 - 00:00

У статті здійснюється аналіз символічного виміру будівлі суду в загальному значенні його соціального покликання. З позицій судового символізму описуються деякі відомі будівлі суду у різних європейських країнах, зокрема в Україні. Зазначається, що від часу своєї появи суд як один із найважливіших соціальних інститутів відзначався особливим відношенням до місця чи споруди, де відбувалися його засідання. У Стародавньому Римі, відповідно до уявлень про необхідність освячення (структурування, наповнення його змістом, відділення від неосвяченого, буденного) простору, в якому відбувалися значущі для громадян дії та процеси, суд здійснювався на форумі чи в сакральних приміщеннях, які нерідко збігалися і з храмами. У середньовічній Європі суди проводилися також у найбільш привілейованих приміщеннях – палацах володарів, храмах, на головних площах. У магістратах, де містилася міська влада, зали судових засідань були одними з найурочистіших, їхні інтер’єри були прикрашені творами мистецтва, що стосувалися справедливості й суду. Донині за можливості будівлі судів зводяться з наміром підкреслити високу соціальну значущість виконання справедливості, що виражається в архітектурних формах (зокрема, наслідування класичних взірців зодчества, які були спільними часто для публічних, храмових і палацових споруд як найважливіших у локальній спільноті чи країні) та сучасних концептуальних рішеннях архітекторів, які вдало підкреслюють домінантні риси судочинства – прозорість, рівність. Будівлі суду виражали своїм зовнішнім виглядом та внутрішнім облаштуванням, що справедливість, яка тут здійснюється, є одним із конституюючих фундаментів суспільства. Споруди судів, окрім суто утилітарного призначення й практичності, мали виразний символічний вимір, передаючи цінність категорії справедливості. Сучасні окремі українські суди також вписуються у загальну європейську традицію підкреслення важливості цього інституту величними спорудами, які водночас постають архітектурними окрасами міст. Окреме місце в символіці будівлі суду як судового символу займають сходи, які символічно виражають підняття людини у зали, де реалізується справедливість та приймаються найважливіші юридичні рішення.

Теоретичний базис судового експертного дослідження надзвичайних подій на повітряному транспорті

вт, 06/08/2021 - 00:00

Метою статті є дослідження та розроблення теоретичних і методичних засад судової авіаційно-технічної експертизи, рекомендацій із застосування спеціальних знань у кримінальному, цивільному, господарчому й адміністративному судочинстві щодо розкриття, розслідування і розгляду слідством / судами злочинів, пов’язаних із порушеннями вимог нормативно-правових актів із безпеки руху або експлуатації повітряного транспорту, запобігання таким злочинам, а також удосконалення методології, обґрунтування і формулювання рекомендацій із правової оцінки результатів і підвищення ефективності використання висновків судової експертизи у процесі доказування. Методологічну основу дослідження становлять закони та категорії теорії пізнання, зокрема положення матеріалістичної діалектики, що сприяли усвідомленню мети і завдань, предмета, об’єкта, питань дослідження в контексті взаємозумовленості здобутків і потреб практики. Водночас методи формальної логіки (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія, абстрагування) дали змогу детальніше усвідомити зміст досліджуваних питань, системно-структурним методом з’ясовано сутність досліджуваних категорій і явищ. Мін’юстом України створено новий вид (підвид) судової експертизи («Авіаційно-технічна») та судово-експертну спеціальність 10.25 «Дослідження авіаційних подій та інцидентів», тому у статті сформульовано основні поняття судової авіаційно-технічної експертизи, а саме: визначено основні питання, які вирішує судова авіаційно-технічна експертиза; завдання, предмет, об’єкт, які дають можливість зрозуміти сутність і зміст експертної діяльності цих досліджень; розмежовано завдання конкретної експертизи від завдань інших суміжних видів експертиз у цій сфері. Процес дослідження об’єктів повітряного транспорту досить складний, різноплановий і специфічний. Проблеми, які стоять перед слідством / судом, зумовлюють доцільність створення і розвитку теоретичного базису нового виду (підвиду) судової експертизи – «Авіаційно-технічної», а також судово-експертної спеціальності 10.25 «Дослідження авіаційних подій та інцидентів». Для вирішення поставлених завдань і створення стрункої системи експертних досліджень на повітряному транспорті необхідно провести комплекс науково-дослідних робіт із розроблення методологічної бази даного виду / підвиду судової експертизи.

Чорноморський басейновий регіоналізм: керівне положення правової (морської) доктрини України (міжнародно-правовий вимір)

вт, 06/08/2021 - 00:00

У статті проведено аналіз та оцінку переваг, недоліків і перспектив реалізації в басейні Чорного моря Чорноморського басейнового регіоналізму як керівного положення правової (морської) доктрини України. Предметом дослідження є аналіз та оцінка переваг, недоліків і перспектив реалізації в басейні Чорного моря Чорноморського басейнового регіоналізму як керівного положення правової (морської) доктрини України. Чорноморський басейновий регіоналізм визначається як взаємодія держав, спрямована на врегулювання відносин, які виникають у сфері морської діяльності в басейні Чорного моря, з метою вирішення спільних завдань раціонального використання його природних ресурсів. Пропонується розуміти Чорноморський басейновий регіоналізм як керівне положення правової (морської) доктрини України, який (з огляду на його міжнародно-правовий вимір) може реалізовуватися для формування морської політики України в басейні Чорного моря та сприяти її ефективній реалізації. Міжнародно-правовою основою Чорноморського басейного регіоналізму визначено двосторонні та багатосторонні міжнародні угоди, сторонами яких є або можуть бути як прибережні чорноморські держави, так і держави, які не є причорноморськими, що укладаються на підставі та у межах універсальних міжнародних конвенцій, які мають глобальний характер, з метою імплементації останніх з урахуванням умов чорноморського басейну як «особливого району» морських просторів. Активізація морської діяльності держав у басейні Чорного моря викликає необхідність в подальшому удосконаленні правового регулювання відносин, які при цьому виникають, та ефективності (раціональності) її здійснення на глобальному (міжнародно-правовий вимір), регіональному (євроінтеграційний вимір) і національному (регіональний і міжрегіональний виміри в межах України) рівнях.

Особливості правового статусу тимчасово окупованих територій: порівняльно-правовий аспект

вт, 06/08/2021 - 00:00

Унормування правового статусу тимчасово окупованих територій України є одним із пріоритетних напрямів діяльності національного законодавця. У цій площині теоретичний та практичний інтерес становить досвід зарубіжних держав, які стикнулися з проблемою окупації частини власної території та змушені розбудовувати модель нормативно-правового регулювання взаємин контрольованої та тимчасово окупованої частин країни. У статті автор у порівняльно-правовому аспекті розглядає досвід Республіки Кіпр і Грузії. Щодо Республіки Кіпр констатується відсутність правового визначення статусу тимчасово окупованих територій в межах національного законодавства, надається характеристика статусу лінії розмежування із зазначеними територіями, встановлюється порядок перетину такої лінії. Вивчення досвіду Грузії дало підстави визначити причини появи тимчасово окупованих територій та їх наслідки для державності. Висвітлюється нормативна основа врегулювання цієї проблематики, обґрунтовується неможливість порядку в’їзду / виїзду на/з тимчасово окупованої території, аналізується відповідальність за порушення порядку перетину лінії розмежування. Такий розгляд дає змогу виявити спільні та відмінні риси визначення тимчасово окупованих територій обох держав і врегулювати їхній статусу. Проведений аналіз дозволив зазначити, що український підхід до унормування правового статусу тимчасово окупованих територій є моделлю, яка відповідає реаліям сьогодення і дозволяє на належному рівні врахувати міжнародні стандарти.

Юридична відповідальність приватного нотаріуса

вт, 06/08/2021 - 00:00

Юридична відповідальність нотаріуса за своєю сутністю є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин у сфері нотаріальної діяльності, що проявляється в цілеспрямованому впливі держави на поведінку нотаріусів за допомогою юридичних засобів. Метою цієї статті є формулювання поняття й окреслення характеристик основних видів юридичної відповідальності приватного нотаріуса. Під юридичною відповідальністю приватних нотаріусів пропонується розуміти сукупність передбачених законом правових примусових обмежень та зазнання суб’єктами приватної нотаріальної діяльності втрат особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення. Водночас підкреслюється, що юридична відповідальність нотаріуса як структурний елемент його правового статусу полягає не тільки в ужитті до нього відповідних примусових заходів за вже вчинене правопорушення (ретроспективний аспект), а й в усвідомленні ним своєї відповідальності за належне виконання обов’язків (проспективний аспект). Зазначено, що складовими частинами системи юридичної відповідальності приватного нотаріуса виступають її види, а саме: цивільно-правова (професійна), кримінальна, адміністративна та дисциплінарна. Підкреслено, що інститут юридичної відповідальності приватних нотаріусів має розглядатися не лише як гарантія законного та сумлінного виконання ними своїх обов’язків, як засіб охорони законних інтересів держави та громадян, пов’язаних із наданням нотаріальних послуг, а і як режим забезпечення прав самих приватних нотаріусів у процесуальних відносинах, які виникають щодо застосування до них державою примусових заходів. Встановлено, що юридична відповідальність приватного нотаріуса має комплексний характер, передбачає покладення на нього не лише власне юридичної відповідальності, але і відповідальності моральної за дії перед державою та суспільством. Межі юридичної відповідальності приватних нотаріусів залежать від того, до якого виду належить така відповідальність. Адміністративний характер діяльності нотаріуса та здійснення ним дій від імені держави дозволяє зробити висновок про деліктний характер відповідальності нотаріуса за порушення встановленого порядку вчинення нотаріальних дій.

Продуктивна зайнятість і продуктивність праці як умови реалізації концепції гідної праці

вт, 06/08/2021 - 00:00

У статті розглядаються основні умови реалізації положень гідної праці, а саме продуктивна зайнятість і продуктивність праці. Людина є головною цінністю соціально-трудових відносин. Глобальні перетворення, зміни в соціально-трудовій сфері потребують переосмислення норм трудового законодавства відповідно до положень гідної праці, які передбачають продуктивність праці в умовах свободи, рівності, безпеки та поваги до людської гідності, безпеку на робочому місці, соціальний захист працівників, справедливий заробіток, рівне ставлення та рівні можливості для кожного. У результаті дослідження робиться висновок, що, по-перше, продуктивна зайнятість є зовнішньою формою реалізації концепції гідної праці, яка залежить від держави і державних органів, які здійснюють соціальну політику. Держава створює стартові умови, які дають можливість реалізуватися особистості, приносити користь і суспільству, і державі. По-друге, продуктивність праці відображає внутрішній зміст концепції гідної праці, індивідуальні (власні) потреби працівника і реалізується через основні чинники, до яких належать: матеріально-технічні (сприяння технічному прогресу організації і працівників); організаційно-економічні (упорядкування організації праці, оптимізація чисельності керівників і працівників); соціально-психологічні (створення необхідної мотивації для працівника). Важливим мотиваційним чинником для працівника є встановлення нормального психологічного клімату в колективі, що впливає на підвищення продуктивності праці й означає: відсутність дискримінації; справедливе, лояльне ставлення до працівника, зважаючи на професійні здібності та користь у загальному процесі; пропорційність у реалістичності поставлених цілей і можливості їх виконати; створення дисциплінарних посібників або загальних правил функціонування організації з положеннями про стимулювання позитивної поведінки заохочувальними методами.

Роздуми щодо існування науки кримінального права

вт, 06/08/2021 - 00:00

У статті констатується, що натепер залишаються дискусійними проблеми ролі (призначення) кримінального права, структура кримінально-правових знань. І в цей час постають питання: чиї інтереси захищає кримінальне право, чи здатне воно забезпечити соціальну справедливість, зокрема й пропорційність відповідальності особи та держави за кримінально протиправні дії? Метою статті є осмислення проблем кримінально-правового знання про явища, які формують призначення кримінального права як справедливого регулятора суспільних відносин, спрямованого передусім на відновлення соціальної справедливості щодо потерпілого, підозрюваного (обвинуваченого), соціуму та держави, на пропорційність покарання особи та держави за кримінально протиправні діяння. Обговорюваними в науці є поняття «злочин» і «покарання». Унаслідок цього відбувається не прирощування знань, а збільшення його обсягу завдяки новим визначенням наявних кримінально-правових явищ. Констатується, що наука кримінального права не змогла пояснити необхідність концепту кримінального права, оскільки роль та назва цієї галузі нівельовані до рамкової термінології, яка натепер вміщує категорії злочину та покарання. Іноді навіть складається не безґрунтовна уява про те, що кримінальне право як самостійне та змістовне поняття не існує чи воно поки не з’явилося. Виник звичай надавати характеристику цього права як чогось похідного, що походить від основних і важливіших галузей права, кримінально-правовій чинності норм субсидіарного та допоміжного характеру. Учені не розглядають кримінальне право, наприклад, як право на необхідну оборону. Незважаючи на те, що право на необхідну оборону є найбільш важливим і найпершим має бути гарантоване людині, яка майже завжди залишається наодинці зі злочинцем, воно найменше презентовано в законі, розроблене на практиці та доступно суб’єктам кримінального права. Нині, наприклад, не вироблені чіткі правила необхідної оборони прав власника або свобод людини. Робиться висновок, що наука кримінального права має розвивати знання, що не лише розкриють змістове навантаження предмета цієї галузі права, а зорієнтує його на нові властивості визначення неправомірності діянь і їхніх наслідків, виключить можливість використання його засобів суб’єктами права один проти одного.

Проблематика фінансового правового регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів

вт, 06/08/2021 - 00:00

Проблема відсутності інтересу населення до участі у формуванні пенсійних накопичень є однією із ключових проблем недержавних пенсійних фондів. Облік і реєстрація різноманітних прав, ліцензування й акредитація установ, установлення норм, квот та інших обмежень, здійснення контролю та нагляду, а також застосування матеріальних санкцій і заходів адміністративного примусу є державним регулюванням недержавного пенсійного забезпечення. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк України, Антимонопольний комітет України здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю недержавних пенсійних фондів. Наявний розподіл повноважень щодо нагляду за діяльністю недержавних пенсійних фондів між регуляторами недостатньо ефективний. Утручання держави в царину діяльності недержавних пенсійних фондів повинно бути своєчасним, доречним і обмеженим. Потреба у вкладенні значних коштів у заснування адміністратора та компанії з управління активами значно зменшує привабливість недержавного пенсійного забезпечення для потенційних інвесторів, надмірна зарегульованість розглядуваного інституту знижує рівень довіри звичайних громадян, роботодавців та інвесторів. Відсутність у системі управління недержавними пенсійними фондами компонентів, відповідальних за управління ризиками та внутрішній аудит, призначенням яких є захист від ризиків та здійснення внутрішнього контролю відповідно, є значним недоліком сьогодення. Шляхами вирішення означених вище проблем є, зокрема: об’єднання органів державного регулювання фінансового ринку в Україні та створення мегарегулятора щодо діяльності недержавних пенсійних фондів; скасування нормативно-правових актів, які на практиці засвідчили свою неефективність, у частині регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів, з одночасним ухваленням нових актів законодавства, які б «здешевлювали» механізм створення та функціонування інституту недержавних пенсійних фондів; імплементація Директиви 2016/2341 Європейського Союзу від 14 грудня 2016 р. в законодавство України в частині функцій управління ризиками та внутрішнього аудиту недержавних пенсійних фондів; запровадження правових норм, що встановлюють заборону Національному банку України втручатися в діяльність недержавних пенсійних фондів у частині повернення їхніх активів неплатоспроможними банками та здійснення інвестиційної діяльності, з підстав, прямо не передбачених Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», встановлення правових підстав для персональної відповідальності посадових осіб за такі дії.

Міжгалузеві зв’язки виконавчого та цивільного права України

вт, 06/08/2021 - 00:00

Статтю присвячено аналізу міжгалузевих зв’язків виконавчого права України та цивільного права України. За основу теоретичного та методологічного підґрунтя наукового дослідження міжгалузевих зав’язків виконавчого права України та цивільного права України взято класифікацію форм міжгалузевих зв’язків, запропоновану М.Ю. Челишевим. І хоча цей учений-юрист вивчав міжгалузеві зв’язки цивільного права, з огляду на предмет його наукового дослідження, його класифікація видається універсальною та досить ґрунтовною, такою, що може застосовуватись наскрізно для різного роду юридичних досліджень. У статті розкриваються міжгалузеві зв’язки виконавчого права України та цивільного права України через такі напрями, як: 1) міжгалузева взаємодія виконавчого права України та цивільного права України (вона проявляється в застосуванні у виконавчому праві понять та конструкцій цивільного права). Як приклад понять та конструкцій цивільного права, що застосовуються у виконавчому праві, можна навести поняття договору; 2) міжгалузевий взаємний вплив виконавчого права та цивільного права (він проявляється у взаємному впливі утворень виконавчого права та цивільного права, а саме його норм, інститутів. Яскравим прикладом такого взаємного впливу є правовий статус окремих видів майна в контексті звернення на нього стягнення – на окремі види майна, які не обмежені в цивільному обороті, у виконавчому провадженні стягнення бути звернено не може); 3) міжгалузеве правове та колізійне регулювання (воно простежується у прямих чи опосередкованих відсилках у нормах законодавства про виконавче провадження до норм цивільного законодавства і навпаки. Як приклад тут можна навести пряму відсилку до статті 28 Цивільного кодексу України в абзаці 5 пункту 2 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5).

Фонд фінансування будівництва: основні проблеми охорони й захисту прав та інтересів довірителів

вт, 06/08/2021 - 00:00

Активне використання механізмів інвестування та фінансування у сфері житлового будівництва, що пов’язується із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, супроводжується майновими ризиками для інвесторів. Наявність в України негативного досвіду реалізації афер, що завдали шкоди особам, які вклали кошти в будівництво житла, і намагання законодавця запровадити юридичні механізми фінансування будівництва, які б нівелювали або мінімізували відповідні загрози, зумовлюють потребу в розгляді відповідних юридичних схем у ключі охорони та захисту прав учасників відповідних правовідносин. Автор визначає переваги і недоліки фінансування спорудження житлової нерухомості через фонди фінансування будівництва. Встановлюється, що очевидними перевагами такої моделі виступає професіоналізм управителя, а також використання таких способів охорони та захисту прав довірителів (інвесторів), як іпотека та страхування ризиків порушення забудовником своїх зобов’язань. Охоронним властивостями наділене і закріплення управителем об’єкта інвестування за довірителем. Водночас автор констатує, що виправданість обтяження базової моделі інвестування відповідними охоронними та захисними компонентами є сумнівною. Навіть у межах базової моделі інвестування права й інтереси інвестора можуть забезпечуватись іпотекою майнових прав і водночас інвестор має право звернутись до використання способів страхового захисту. Неодмінною перевагою пропонованого Законом механізму є можливість довірителів із меншими організаційними витратами набути у власність незвершений об’єкт будівництва в разі невиконання забудовником взятих на себе обов’язків. Однак водночас модель фінансування через фонд фінансування будівництва, будучи більш громіздкою, також підвищує кінцеву вартість об’єкта інвестування. Водночас вказується на те, що, незважаючи на імперативність частини 3 статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», це положення не унеможливлює використання альтернативних юридичних схем інвестування та фінансування житлової нерухомості.

Страницы